ЛІСОСТЕПОВА ЗОНА
Лісостепова зона (лісостеп) — перехідна зона між зонами мішаних лісів та степу. Вона простягається із заходу на схід через середню частину України (33 % території). Північна межа лісостепу збігається з південною межею зони мішаних лісів, а південна проходить уздовж лінії Котовськ — Кропивницький — Кременчук — Красноград — Вовчанськ.
Лісостепова зона займає територію, на якій переважає височинний рельєф: із заходу на схід лежать Розточчя, Подільська, Волинська, Придніпровська височини, Придніпровська низовина і Середньоруська височина. Платоподібні поверхні височин чергуються з горбогір’ями, окраїни височин сильно почленовані ярами і балками. Низовинні території займають невеликі площі на Лівобережжі.
Клімат у лісостеповій зоні помірний континентальний, його континентальність збільшується в східному напрямку. Кількість опадів змінюється у цьому ж напрямку; зволоження достатнє. В останнє десятиріччя, особливо в південній частині лісостепу, бувають сильні посухи.
Найбільшими річками лісостепу є Дніпро, Південний Буг, Дністер із притоками. Вони найбільш повноводні навесні та у червні. На Дністрі, що починається в горах, нерідко бувають повені й паводки. Розвинута мережа ярів і балок.
Своєрідність природи лісостепової зони — у поєднанні в її межах різних ландшафтів. Лісостепові ландшафти значно змінили свій природний вигляд за історичний час через їх господарське використання. Первинні ліси та лучні степи збереглися мало. Залісненість зони становить у середньому 12 %. Ліси ростуть переважно в долинах рік та в широких балках, основні породи — дуб, граб, бук, клен, липа. У заплавах рік ростуть берест, вільха, верба; на піщаних берегах Дніпра і Південного Бугу — соснові ліси. Степова природна рослинність (різнотрав’я) збереглася на схилах балок, берегах рік. Основні площі степових ділянок розорані й зайняті різноманітними сільськогосподарськими культурами (пшеницею, ячменем, вівсом, цукровими буряками, картоплею, овочевими культурами тощо). Орні землі займають близько 80 % площі всіх сільськогосподарських угідь.
Різноманітним є ґрунтовий покрив. На вододілах переважають родючі чорноземи типові, чорноземи опідзолені та темно-сірі лісові ґрунти. Серед типових чорноземів переважають малогумусні, поширені в північній частині лісостепової зони. Вони характеризуються великою потужністю гумусового профілю, який досягає 120–130 см, вміст гумусу у верхніх шарах становить 5 %.
Яружно-балкові місцевості мають еродовані світло-сірі та сірі лісові ґрунти під лісами і чагарниками; поширені також чорноземи середньо- і сильнозмиті під лучними степами. Сірі та світло-сірі ґрунти мають невисокий вміст гумусу і порівняно невелику кислотність. Використовуються як пасовища, частково під сади.
У долинах річок розвинуті терасові місцевості з дерново-підзолистими ґрунтами під боровими і суборовими (із домінуванням сосни) лісами. У долинах рік поряд з болотними поширені дернові, глеюваті й глейові ґрунти з гумусовим горизонтом до 35–50 см і вмістом гумусу 2,0–3,0 %. Вони використовуються під сінокоси і випаси, сіяні луки високої продуктивності.
Місце: між селами Петрик і Малинівка Літинського району Вінницької області поблизу траси Е50. Розріз закладений у межах лісових насаджень (осика, клен, верба, шовковиця та ін. віком 60–70 років).
Геологія і рельєф: територія Волинсько-Подільського кристалічного масиву, а саме Балтської акумулятивно-денудаційної давньодельтової рівнини.
Ландшафт: хвилясті розчленовані лесові височини із сірими й темно-сірими опідзоленими ґрунтами, з грабовими дібровами, ярами і балками, врізаними в кристалічні породи. За фізико-географічним районуванням це Подільсько-Придніпровський край лісостепової зони.
Клімат: західний кліматичний район Північної атлантико-континентальної кліматичної області.
Ґрунт:
ТЕМНО-СІРИЙ ЛІСОВИЙ ВОЛОГИЙ ҐРУНТ
Генетичні горизонти:
H0 — 0–0,2 м — лісова підстилка. Від темно-сірого до чорного матеріал, пухкий, середньосуглинистий, з корінцями трав і дерев. Перехід різкий по посвітлінню кольору.
He gl — 0,2–0,45 м — світло-сірий, білястий гумусово-елювіальний горизонт з явними ознаками сезонного оглеєння, нещільний, зернисто-мілкуватий, з шаруватим поділом, з великою кількістю кротовин та червориїн. По всьому горизонту яскраво виділяються бурувато-коричнюваті сліди озалізнення. Перехід різкий по потемнінню кольору.
НЕ(k) gl — 0,45–1,1 м — від темно-сірого до чорного, темнішає до низу. Пухкий, пластинчастий, від середнього до важкого суглинок. Сильно насичений залишками дрібних прісноводних молюсків, які окарбоначують горизонт, що виявляється у реакції з 10-відсотковим розчином НСІ. Горизонт вологий, присипка SiO2 не простежується. Значна кількість кротовин із темним та світлим матеріалом заповнення. Межа затічна, перехід різкий по посвітлінню матеріалу.
Ih gl — 1,1–1,5 м — білясто-світло-сірий ілювіальний горизонт з іржавими та сизуватими затьоками і розводами, від середнього до важкого суглинок, грудкувато-призматична та щільна структура, велика кількість червориїн. Межа слабохвиляста, перехід поступовий по потемнінню матеріалу.
Pi(k) gl — 1,5–1,7 м — світло-сірий ілювіально-перехідний горизонт, частково опіщанений, пилуватий, середній суглинок, скипає із 10-відсотковим розчином НСІ. Межа слабохвиляста, перехід поступовий по потемнінню матеріалу та зникненню карбонатів.
Pi gl — 1,7–2,1 м — світло-сіра, темніша за попередній горизонт порода із бурими слідами, якими сильно насичена по всій площині. Присутні червориїни та кротовини із темнішим матеріалом заповнення.
