СТЕПОВА ЗОНА (БІЛЯ КРИМУ)
Степова зона розташована в південній частині України і займає близько 40 % її площі. Вона має рівнинну територію, яка охоплює південні відроги Подільської та Придніпровської височин, Причорноморську, Приазовську і Північнокримську низовини, Приазовську і Донецьку височини. Абсолютні висоти території коливаються від 367 м (г. Могила Мечетна) до 0 (береги Чорного і Азовського морів).
Клімат зони помірний континентальний з найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом та найменшою кількістю опадів. Часто бувають посухи й суховії, які завдають шкоди сільському господарству. На території зони випадає найменше опадів в Україні (500–300 мм на рік). Випаровуваність вологи (1100–450 мм) значно перевищує кількість опадів, і тому зволоження недостатнє (або й дефіцитне). Це впливає на внутрішні води степової зони.
Тут негуста річкова мережа: своїми нижніми течіями протікають великі ріки України — Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, а також річки Сіверський Донець, Кальміус, Молочна, Берда та ін. Степові ріки, крім транзитних, мілководні, в окремі роки у верхів’ях вони пересихають.
На території зони багато озер у пониззі Дунаю (Котлабух, Ялпуг, Кундук та ін.), на узбережжях морів (Шагани, Алібей), лимани — Дністровський, Кагарлицький, Тилігульський, Куяльницький, Молочний та ін. У багатьох озерах внаслідок великої випаровуваності вода солона.
Степова зона належить до найменш заліснених територій. Невеликі за площею ліси з дуба і береста ростуть у балках (так звані байрачні ліси), а вздовж доріг і полів насаджено захисні лісосмуги. Природна степова рослинність збереглася на заповідних землях, схилах балок і в долинах річок. У степовій зоні також наявні лісові, лучні й болотні угруповання.
У степовій зоні поширені ландшафтні місцевості лесових хвилястих рівнин зі звичайними мало- або середньогумусними чорноземами, значні площі займають дуже глибокі (понад 120 см гумусового горизонту) і глибокі (80–120 см) чорноземи. Ближче до Чорного й Азовського морів — чорноземи південні та темно-каштанові солонцюваті ґрунти. Ці ґрунти в минулому були покриті різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю, а нині зайняті сільськогосподарськими угіддями.
На крайньому півдні Причорноморської низовини, у Присивашші розвинені темно-каштанові й каштанові солонцюваті ґрунти, які поєднуються із солонцями на пониженнях заплавних терас річок і озер. Солонці формуються в умовах підвищеного зволоження як водами поверхневого стоку, так і ґрунтовими й підґрунтовими водами. Природна родючість солонців дуже низька.
Ландшафти жодної з природних зон не змінені так, як степові. Основні масиви степу були розорані ще наприкінці XVIII ст. Суцільне розорювання цілинних земель (орні землі становлять майже 90 %) призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяв і розвиток гірничодобувної промисловості, забруднення території відходами підприємств вугільної, металургійної, хімічної галузей. Зона степів найбільше змінена в результаті господарської діяльності людини і потребує проведення системи природоохоронних заходів.
Місце: на південний захід від смт Чаплинка Херсонської області. Розріз закладений у межах сільськогосподарського поля, поблизу польової дороги.
Рельєф: Причорноморська пластово-акумулятивна низовина.
Ландшафт: слабкодренована лесова рівнина з каштановими середньо- та сильносолонцюватими ґрунтами в поєднанні з солонцями і лучними солончаками. За фізико-географічним районуванням це Присивасько-Приазовська низовинна область. Південностепова (сухостепова) підзона.
Клімат: Південна атлантико-континентальна кліматична область кліматичного району узбережжя морів.
Ґрунт:
ЧОРНОЗЕМ ПІВДЕННИЙ СЛАБОСОЛОНЦЮВАТИЙ
Генетичні горизонти:
Н орн. — 0,0–0,15 м — від темно-сірого до чорного, найбільш гумусований орний шар з невеликою кількістю корінців трав сільськогосподарських культур, пилувато-грудкувато-розсипчастий середній суглинок. Межа хвиляста, перехід за посвітлінням кольору.
Н(е) орн. — 0,15–0,35 м — від світло-сірого до сірого гумусово-елювіальний орний шар із темними гумусовими плямами внаслідок оранки, пилувато-грудкуватий за структурою, від середнього до легкого суглинок з корінцями трав. Перехід і межа різкі за ущільненням матеріалу.
НЕ — 0,35–0,70 м — світло-сірий, світліший і щільніший за матеріал, що лежить вище, з ходами землериїв до 25 см у діаметрі зі світлим і темно-сірим матеріалом заповнення, пилуватий, від легкого до середнього суглинок. Перехід і межа різка за посвітлінням та появою карбонатів.
P(h)ik — 0,7–0,85 м — світло-палевий, грудкувато-горіхуватий, зі слідами діяльності дрібної ґрунтової фауни, середній суглинок. Перехід і межа поступові за посвітлінням матеріалу і появою карбонатних конкрецій.
Pk — 0,85–1,35 м — бурувато-палевий, пилуватий, легкий лесовидний суглинок, слабоущільнений завдяки великій кількості карбонатних конкрецій у вигляді білозірки.